Досвід є, пропозиції не затребувані

Міжнародна науково-практична конференція «Стратегія розвитку національного туризму і його кадрове забезпечення» пройшла на початку жовтня.

Географічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка гостив у себе учасників цього заходу, присвяченого 25-річчю кафедри країнознавства та туризму й заснуванню сучасної туристської освіти в Україні.

Після «мажорної» частини заходу (привітання керівництва та виголошення вітань, у тому й від Ради німців України, українських громад Естонії, Угорщини, ФРН) очільники та представники туристських кафедр вищих навчальних закладів Москви, Києва, Львова, Луцька, Харкова, Кривого Рогу, Луганська, Дніпропетровська, Рівного, Запоріжжя та Івано-Франківська, а також практики туризму за «круглим столом» вели мову про стан вітчизняної туристсько-рекреаційної індустрії та підготовку фахівців для неї.

Майже всі доповідачі були одностайними в тому, що царина, яка може (і повинна!) збагачувати бюджети всіх рівнів так потрібними тепер десятками мільярдів гривень, унаслідок передовсім важко пояснюваної державної політики переживає далеко не найкращі часи. Ліквідація профільного органу центральної виконавчої влади унеможливила, зокрема, розробку (та наступну реалізацію) Державної програми розвитку туризму і курортів на, бодай, наступних п`ять років, контроль за діяльністю туроператорів та тураґентств (таких в Україні наразі понад 5 тисяч, і поміж них непоодинокими є не лише потенційні шахраї) тощо.

За весь час існування незалежної України освітяни-туризмологи (у державі ж готують фахівців для цієї царини 109 кафедр) ніколи не чули офіційних закликів від влади (будь-якого рівня) взяти участь у розробці відповідних програм. Понад те – іґноруються пропозиції науковців та освітян зважати (чиновниками від туризму) на результати багаторічних досліджень та конкретні пропозиції, які є вислідом аналізу діяльності та досвіду країн, що посідають верхівку світового туристського Олімпу.

Наочним прикладом цього став й діалог учасників конференції з начальником відділу з питань іміджевої та інформаційної політики управління туризму столичної міськадміністрації О.Овчаренко. Поодинокими ж «промінчиками світла» (які, очевидно, не «роблять погоду») слід вважати цьогорічні звернення відповідних структурних підрозділів Закарпатської та Тернопільської облдержадміністрацій до місцевих та столичних науковців із проханнями долучитись до розробки, відповідно, Програми та Стратегії розвитку туризму та курортів цих реґіонів.

Далеко не мажорними були й доповіді керівників турфірм В.Зінченка («Супутник-Україна»), О.Бойко (TPG) та М.Мариничева («Туристична пошта»), які, зокрема, занепокоєні інформацією на сайті Мінекономіки, згідно з якою пропонується скасувати ліцензування туроператорської діяльності. Схоже, чиновників (самоочевидно – далеких від туризму) нічому не вчить досвід як зарубіжний (за приклад – минулорічні події в Росії), так і вітчизняний.

Віднедавна «керівник українського туризму» (він же керівник відділу розвитку туризму Міністерства економічного розвитку і торгівлі) І.Ліптуга щойно запевнив автора, що туризмологів не ігноруватимуть. Зокрема, зустрітись з ними він планує в середині місяця. Тож чи «крига скресне»?

Ігор Винниченко, 

доцент катедри країнознавства та туризму

КНУ імені Тараса Шевченка, 05.10.2015

BLOG COMMENTS POWERED BY DISQUS